…Кількість жертв репресій, депортацій і голоду в Україні не піддається підрахунку. У результаті «чистки», яка тривала весь радянський період, ми залишилися без своєї національної провідної верстви, як отара овець – без пастирів. Ми залишилися нацією з неповною соціальною структурою. Панівна верства в Україні була – і досі залишається – неукраїнською або надійно денаціоналізованою. Бо вступити в комунізм українцем не можна було в принципі. Американський дослідник української трагедії Джеймс Мейс писав, що нинішня Україна – це соціологічно випалена земля, де “на нашій – не своїй землі” (Т.Шевченко) українці опинилося в ролі національної меншини, хоча вони становлять майже 80% населення…
Хрест на похованні т.з. “Групи Косинки”, ділянка №7 ДІМ Лук”янівського заповідника. /Архів Заповідника/
Уже 4 грудня 1934 року газета “Правда” повідомила про викриття “терористів”. Негайно розпочалися арешти інтелігенції, зокрема, української, яка, за висловом Сталіна, “не заслуговує довір’я”. Інститут шляхетних панянок, більше знаний у Києві як Жовтневий палац, а тепер Міжнародний центр культури та мистецтв (отой, що надвисає над Майданом Незалежности), вже приступив до виконання нових функцій після переведення столиці з Харкова в Київ. (Доти ГПУ/НКВД діяв на вулиці Рози Люксембурґ, нині Липська, 16, де тепер Фонд культури та Український інститут національної пам`яті. Там усі двори начинені трупом…).
Уже 15 – 17 грудня 1934 року були розстріляні як «терористи» письменники та діячі української культури Григорій Косинка-Стрілець, Д. Фальківський, О.Влизько, К. Буревій, брати Іван і Тарас Крушельницькі – усього 28 осіб. Косинка, збагнувши, куди завело українську інтелігенцію загравання з більшовизмом, тяжко лаявся і відбивався. Його оглушили чимось по голові і так розстріляли.
Ліна Костенко звідкись знає: “Передсмертно лаявся Косинка, Курбас ліг у цю промерзлу землю…” Місце поховання київських «терористів» вказала вдова Косинки, Тамара Мороз-Стрілець: на території Лук`янівського кладовища дільнка №7, встановлено братством Андрія Первозанного 18 грудня 1994 дерев`яний хрест.
Джерела: Архів Заповідника; https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%B5_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F
Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник 