Степан Михайлович Сольський

Визначний громадський діяч, колишній голова Київської міської думи.

Stefan_M._Solsky.jpeg

С.М.Сольський

            С.М.Сольський – син скромного волинського священика, після закінчення Кременецької духовної семінарії і Київської духовної академії став блискучим викладачем академії на кафедрі священного писання Нового Завіту. За 25 років педагогічної діяльності отримав звання заслуженого ординарного професора академії, доктора богослов’я, надрукував ряд популярних статей у «Воскресномчтеии» і  «Руководстве для сельских пастырей».

              Нашому місту, яке стало для нього рідним, Степан Михайлович прослужив 30 років. Робота в міському самоуправлінні почалась ще в 1870 році, коли його, як власника будинку на вулиці Борисоглібській, 6, було обрано до міської думи. Спочатку він був депутатом міської думи, потім його обрали членом міської управи – виконавчого органу муніципалітету, ″заступающим место городского головы″, і після смерті голови І.Толлі 24 вересня 1887 року – головою.

               Вищу посаду голови в міському самоуправлінні С.М.Сольський займав біля 14 років, причому із них без виборів – 7 років, а потім двічі переобирався переважно  більшістю голосів на нове 4-річчя, таким чином термін його служби, як голови, на той час ( 1900р.) був найдовший.

Період його діяльності сучасники називали самим блискучим в житті Києва загалом і зокрема в діяльності міського самоуправління.  «Все ценное, все, что составляет гордость нашего города было осуществлено при его ближайшем и не посредственном участии», писала газета «Киевлянин». При ньому в Києві з’явився телефон (1886р.), електроенергія (1890р.), трамвай (1892р.), каналізація (1894р.), закінчилось будівництво Володимирського собору (1896р.), на освячення  якого приїздив цар Микола ІІ. були відкриті пам’ятники Богдану Хмельницькому (1888р.) та Миколі І (1896р.), почалося будівництво міського театру (1897-1901 рр.) та музею сторожитностей (1897-1899 рр.), гавані на Дніпра.  В галузі благоустрою Києва він надавав серйозного значання садам і скверам, як способу прикрасити мість і озеленити його.

13998870263-4fu1zgg5qtg В 1889-1895 рр. спеціальна садова комісія міської думи розробила проект озеленення Києва, за яким київські вулиці були прикрашені штамбовими деревами кулястої форми        та каштанами, що згодом стали символом Києва. Саме при Сольському був, зокрема, відкритий сквер по вулиці Бульварно-Кудрявській і на окраїну міста, якою тоді була Лук’янівка, прокладена лінія залізниці (від Хрещатика до Феодорівської церкви).  При Сольському велику суму в міському бюджеті складала шкільна справа і взагалі просвітництво. Так коштом міста на 1900 рік утримувалось 47 однокласних міських училищ і 2 двокласних. Сюди входило також фінансування вечірніх курсів грамотності для дорослих, утримання міської безплатної читальні, облаштування дитячих садочків, субсидія Товариству грамотності та ін.

7-го листопада в Київ надійшла телеграма від імператриці Марії Федорівни, в якій вона висловила сердечну вдячність Київському міському управлінню за безкоштовне виділення землі під будівництво дитячого притулку ім. Олександра ІІ на 150 хлопчиків. Урочисте освячення, спорудженого по вулиці Овруцькій за останнім словом будівельної науки закладу відбулося 5-го листопада, а через два дні С.М.Сольського не стало. Він помер від серцевого нападу.

Ховали міського голову з великими почестями. На його поховання дума виділила 5 тисяч рублів.

          Журналісти писали, що це був останній раз, коли Київ бачив похорони за старовинним звичаєм. Газета «Киевское слово» відзначила :  ″Старожилы не запомнят в Киеве похорон более торжественных и более многолюдны″.  Оскільки С.М.Сольский був парафіянином Борисоглібської церкви, то його відспівували спочатку в ній, потім в Братському монастирі 50 духовних осіб і хор Я.Калишевського з 9-ої години ранку – 9-го листопада. На службі був присутній Київський цивільний Губернатор Ф.Трепов, вище військове начальство, викладачі та студенти духовної академії. Поховали голову міста за його власним бажанням, висловленим ще за життя, на новому кладовищі, розташованому за передмістям Лук’янівки, яке було навіть не огорожене. Це при тому, що всіх іменитих горожан на той час ховали на Аскольдовій могилі – аристократичному, прекрасно благоустроєному поховальному комплексі. Тим самим Сольський  С.М. хотів привернути увагу киян до цього району, Лук’янівського кладовища. Ще з часу його відкриття (1878р.) Степан Миколайович, як депутат і ″заступающий должность городского головы″, займався питанням передачі цього кладовища у відання міської управи, надання йому статусу Центрального.

Його старанням у 1887 році тут була споруджена каплиця, проект якої склав архітектор В.М.Ніколаєв, будинок наглядача.  Зрештою були збудовані під’їздні шляхи, прокладена залізниця.

На могилі С.М.Сольского в 1902 році коштом міста був збудований склеп (архітектор Едуард Братман) у вигляді кам’яної башти в три поверхimagesи з написом :”Киевскому городскому голове – Степану Михайловичу Сольскому от Киевского городского общественного управления. 27.ХІІ.1835 – 7.ХІ.1900″.

За своє довге життя склеп занепадав як і саме кладовище, горів, сюди з невідомих причин підпохоронений в 1937 році юрист Є.Д.Маркевич.

За відомостями Людмили Андріївни Проценко (історика, архівіста,  фахівця з київських некрополів) було поховано (без напису) вдову голови Юлію Іванівну (1842-1915 рр.)- урожimages (1)енка Скворцова, та сина Андрія  (1871-1911 рр.). В 1995 році згідно урядовій постанові на Лук’янівському некрополі було створено Державний історико-меморіальний заповідник.

В 1997 році склеп міського голови отримав статус пам’ятки історії та архітектури.